м
Цього року головний диригент Київської опери Василь Василенко відзначає 40-річчя творчої діяльності. Ювілейний вечір у театрі на Подолі зібрав шанувальників музики та поезії, а сам маестро розповів про шлях, натхнення і плани на майбутнє.
Для Василенка цей рубіж — не просто цифри, а нагода підвести підсумки й розпочати нові проєкти.
— Я не хотів робити гучні урочистості, — каже диригент. — Сьогодні ми переживаємо трагічні часи, і масштабність була б недоречною. Тому обрав формат творчого вечора «Маестро запрошує», де поєдналися музика й поезія.
Василенко представив свої поетичні збірки «Медвинські сади», «Тотоха», «На берегах Хороброї», а четверта — «на виданні». Його поезія оспівує красу Батьківщини, історичне минуле рідного краю та сучасні реалії.
— Пишу з юності, — зізнається маестро. — Поезія завжди йде поруч із музикою. В студентські роки Анатолій Калоша відкрив мені велич поетичного слова Ліни Костенко та Василя Симоненка. Ці відчуття відлунюють у моїй диригентській праці.
Диригентська професія для нього — шлях у глибини задуму композитора, через драматургію твору та магію єдності оркестру:
«Музика здатна підносити людину над буденністю, дарувати відчуття причетності до вічного».
Василенко активно популяризує українську музику за кордоном. Він пригадує виступ у Китаї, де наполіг на включенні українських творів у програму: «Ні, погоджусь лише за умови, якщо у програму буде включено три українські твори». Зрештою прозвучали увертюра до «Тараса Бульби» М. Лисенка та «Мелодія» М. Скорика.
— Я написав свій вірш «Щедрик» і замовив симфонічну версію, — пояснює маестро. — Музика наростає, і вся зала щедрує разом із оркестром, створюючи духовну мантру.
Протягом понад 10 років Василенко працював у Донецькому академічному театрі опери та балету. Там він поставив опери «Богдан Хмельницький», «Летючий голландець», здобувши національний статус театру та Шевченківську премію. Війна змусила почати все заново у Києві.
— Залишився без роботи, житла, контрактів, — згадує диригент. — Допомогли ректор Національної музичної академії Володимир Рожок та керівник Президентського оркестру Анатолій Молотай. Вони дали змогу відновити педагогічну діяльність і поставити «Ріголетто» в оперній студії.
Після запрошення від Петра Качанова Василенко очолив Київську оперу. Серед його робіт — балет «Сойчине крило» А. Кос-Анатольського, опери «Фальстаф» Дж. Верді, «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно.
Особливе значення маестро надає міжнародним проєктам:
- Міжнародний фестиваль оперного мистецтва «Золота корона» в Одесі;
- Презентація Одеського оперного театру у Загребі, Бейруті, Торонто, Швейцарії, Лондоні;
- Вперше в Україні постановки «Фальстафа» Верді, «Богдана Хмельницького» К. Данькевича, «Летючого голландця» Вагнера.
У поточному сезоні театр готує:
- Оновлення опери «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно;
- Рок-оперу «Ісус Христос — Суперзірка» Е. Вебера та Т. Райса;
- Прем’єри українською мовою, включно з рок-оперою «Патріот» та балетом «Жізель».
Василенко порівнює композиторів із садом квітів:
«Кожен твір — це сповідь, маленька чи велика історія. Завдання диригента — знайти той «нектар» у кожному творі й подарувати слухачам».
Велике значення для нього має рідна Богуславщина і Гора Тотоха — місце сили, що надихає і поезію, і музику.
Для Василя Василенка музика — це ключ до сердець людей, а творчість — шлях, який не має кінця, лише нові початки та відкриття.