Київські вулиці приховують справжній літопис у камені та склі, який десятиліттями залишався невидимим для перехожих. Дослідниця монументального мистецтва Олена Борисова презентувала ґрунтовну працю «Про мозаїки Києва», у якій доводить: радянська монументалістика 1960–1980-х років — це не лише ідеологічне замовлення, а й глибокий зв’язок із давньоруським іконописом та народними традиціями.
Шлях Олени до масштабного дослідження почався у 2019 році з випадкового захоплення архітектурою модернізму. Фізик за освітою, вона почала системно фіксувати об’єкти, які раніше сприймалися як звичне тло міського побуту. Першим серйозним відкриттям для неї став Інститут кібернетики, де серед сірого бетону спалахнула мозаїка «Тріумф кібернетиків», що символізує кристал як серце комп’ютера. Саме тоді «полювання на мозаїки» перетворилося на справжню наукову роботу з ідентифікації авторів та обставин створення цих панно.
Від бруталізму до «Прометеїв» сучасності
Особливу увагу дослідниця приділяє символізму робіт, де під шаром офіційної тематики часто ховалися національні мотиви. Наприклад, у Палаці дітей та юнацтва Ада Рибачук та Володимир Мельниченко використали жовто – блакитну гаму, яку вдалося захистити від цензури лише завдяки хитрощам. Серед найбільш знакових творів Олена Борисова виділяє:
- «Ковалі сучасності» на проспекті Берестейському — де постаті вчених постають як сучасні Прометеї, що керують енергією атомного ядра.
- «Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь» на Миропільській — робота Григорія Довженка, виконана у візантійській стилістиці з використанням зворотної перспективи.
- Ансамбль панно на Берестейському проспекті — цілісний комплекс українського модернізму, створений видатними майстрами Ламахом, Котковим та Прядкою.
Окремою сторінкою дослідження стали випадкові знахідки. Так, на вулиці Олени Теліги під час ремонту з-під шару гіпсокартону «виринув» рельєф Віктора Блінова, що зображує життя Русі на річці Рось. Подібні випадки підкреслюють, наскільки багато мистецьких творів досі залишаються прихованими або перебувають під загрозою знищення через хаотичне утеплення фасадів.
Вісім кроків до порятунку монументальної спадщини
На думку Олени Борисової, ставлення до мозаїк у Києві нарешті почало змінюватися — вони стали предметом публічної дискусії. Проте для системного захисту місто потребує чіткої програми охорони. Дослідниця пропонує конкретну стратегію збереження:
- Створення єдиного реєстру з детальною фотофіксацією всіх об’єктів.
- Надання офіційного охоронного статусу та встановлення юридичного контролю за будь-якими втручаннями.
- Впровадження фахової консервації та реставрації профільними спеціалістами.
- Забезпечення стабільного фінансування через міські програми та гранти.
- Інтеграція мистецтва в міський простір через туристичні маршрути та карти.
- Визначення інституції – координатора, яка нестиме відповідальність за стан пам’яток.
Попри те, що Міністерство культури часто діє повільно, головна зміна вже відбулася в суспільній свідомості. Сьогодні спроба знищити мозаїку викликає миттєву реакцію громади. Прикладом позитивних змін є Центральний автовокзал або супермаркет на Гродненській, де радянські панно інтегрували в сучасні інтер’єри. Олена Борисова планує продовжувати роботу, щоб видати книгу англійською мовою та дослідити багатство монументального мистецтва Київщини.