У Національному музеї українського народно-декоративного мистецтва стартував проєкт, який зібрав одразу кілька світів українського наїву в одному просторі. Виставка «Я так бачу» об’єднала близько 50 авторів і майже 200 творів – від живопису та графіки до вишивки й скульптури, створюючи щільну панораму сучасного та історичного наївного мистецтва.
Але одна з найемоційніших ліній експозиції з’явилася не через статистику чи масштаб. У центрі уваги опинилися роботи, які буквально вдалося врятувати. Йдеться про твори мисткині із Краматорська Зінаїди Фоменко – колишньої працівниці залізниці, яка після виходу на пенсію створила власний художній світ із дерев’яних елементів і панно. Її роботи вивезли з прифронтового міста й тепер вони вперше представлені публічно в такому контексті.
Організатори проєкту позиціонують виставку як масштабну мистецьку ініціативу, створену у співпраці музеїв, галерей та приватних колекцій з різних регіонів України. Ідея полягає не лише в показі творів, а й у формуванні цілісного уявлення про український наїв як живе й постійно оновлюване явище.
У музеї наголошують – настільки розгорнуту демонстрацію цього напрямку зібрали вперше. Простір заповнили як знані імена, так і художники, які до цього залишалися поза широкою увагою. Саме на цьому акцентує директорка закладу Людмила Строкова, підкреслюючи появу нових постатей і розширення уявлення про сам жанр.
Окремий пласт експозиції сформовано з музейних фондів. Тут близько 90 предметів – від народних ікон кінця XVIII – початку XIX століть до рідкісних рушників і зразків стінних розписів Поділля. Поруч розміщені роботи класиків українського наїву, серед яких Марія Примаченко, Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Тетяна Пата, Надія Білокінь та Василь Довгошиє. Частина цих творів демонструється вперше.
Кураторська команда виставки звернула увагу і на візуальну концепцію простору. Один із ключових образів – пташка. За задумом організаторів, вона пов’язана з історією Зінаїди Фоменко та її декоративних дерев’яних композицій, де мотив польоту і легкості стає центральним елементом художньої мови.
Саме ця частина експозиції додає виставці додаткового емоційного виміру. Роботи, які пройшли шлях від приватного майстерного простору до музейних залів, сприймаються не лише як мистецькі об’єкти, а й як свідчення збереження культурної пам’яті в умовах війни.
Окрім основної експозиції, подія резонує з іншими мистецькими ініціативами столиці. Зокрема, увагу відвідувачів привертають паралельні виставкові проєкти, серед яких:
- «Мій дім – мій хаос»: у Києві відбудеться виставка легендарного художника Петра Бойка».
Виставка «Я так бачу» стала одним із найбільших майданчиків для переосмислення українського наїву в музейному просторі, поєднавши історичну глибину, сучасні практики та особисті історії митців, які формують це мистецтво сьогодні.