Щонедільний ритуал болю та надії знову зібрав сотні людей у центрі столиці. Рідні військовополонених, зниклих безвісти та ті, кому пощастило вирватися з неволі, вийшли до метро «Золоті ворота», аби голос їхніх близьких не затих за стінами російських тюрем.
Акція «Не мовчи, полон вбиває!» 5 квітня 2026 року пройшла під знаком очікування великого великоднього обміну. Люди, які роками живуть у невідомості, сподіваються на реалізацію анонсованих планів Офісу президента щодо масштабного повернення захисників додому. Для багатьох присутніх це не просто статистика, а конкретні долі, що застигли у часі.
Серед протестувальників — Аліна Потапова. Її наречений, боєць 47 бригади «Маґура», зник під Роботиним ще влітку 2023-го. Вона прийшла разом із подругою Діаною, чий чоловік загинув на фронті два роки тому. Жінки переконані: підтримка тих, хто ще живий, є обов’язком кожного.
«Наступного тижня був анонсований великий обмін перед великодніми святами. Ми дуже сильно сподіваємося на цей обмін… хлопцям, які перебувають у полоні більше 3-4 років, потрібно повертатися додому якнайшвидше», — наголосила Аліна.
Сповідь після семи років неволі
Особливу увагу привернув Костянтин Давиденко — чоловік, який провів у російському полоні 7,5 років. Його історія почалася ще у 2018-му в Сімферополі. Цивільного оцінювача майна затримали за доносом колег через проукраїнську позицію. Костянтин згадує, що тоді катування мали «науковий» підхід, а справжнє звірство почалося вже після повномасштабного вторгнення.
Повернувшись додому торік у серпні, він не припиняє боротьбу за тих, з ким ділив тюремні нари. Сьогодні він тримав плакат із закликом звільнити «азовця» Рустема Гочалієва, який залишається в колонії.
Динаміка обмінів останнім часом дещо активізувалася, що дає родинам привід для стриманого оптимізму. Про це свідчать факти останніх тижнів:
- 5 березня додому повернулися 200 захисників України.
- 6 березня відбувся масштабний обмін, під час якого звільнили 300 військових та двох цивільних.
- Наразі тривають переговори щодо великої групи полонених до Великодня, про що заявляв Кирило Буданов.
Для родин, що щотижня виходять на київські вулиці, ці цифри — єдиний шанс на порятунок близьких. Вони нагадують: за кожним днем мовчання стоять нелюдські умови катівень, і лише постійний публічний тиск змушує світ пам’ятати про тих, кого Росія намагається стерти з пам’яті.