У неділю, 4 січня, в історичному центрі Києва відбулася чергова акція на підтримку українських військовополонених та зниклих безвісти. Учасники зібралися біля станції метро «Золоті ворота», щоб нагадати про захисників Маріуполя, які вже четвертий рік перебувають у неволі.
На площі зібралися кілька десятків людей – побратими, родичі військових і небайдужі кияни. В руках вони тримали плакати з вимогами звільнення полонених, згадували колишній полк «Азов» і трагедію в Оленівці, де під час підриву колонії загинули 53 оборонці «Азовсталі».
На прапорах і саморобних табличках – імена та підрозділи: 501 і 503 окремі батальйони морської піхоти, 95 та 79 окремі десантно-штурмові бригади. Активісти також закликали всіх, хто має інформацію про зниклих чи полонених, ділитися нею з родинами.
Серед учасників був Костянтин Пилиповський – боєць 501 батальйону морської піхоти, який обороняв Маріуполь і провів у російському полоні майже три з половиною роки. Його звільнили під час обміну 2 жовтня 2025 року.
За його словами, з батальйону в полон потрапили 262 військових ще 4 квітня 2022 року, до завершення боїв на «Азовсталі».
«Чекаю своїх хлопців, незаконно засуджених, як і мого командира. Я чекаю їх додому. Всім відомо, що ми маріупольські хлопці. (…) Найголовніше – виходить частіше на акції. Надіюсь, так будуть помічені хлопці, кого забули. Просто попали у полон ми всі разом. А далі всіх розділили, порозкидували по 10-15 людей по всій Росії. І подальшу долю одне одного ми не знаємо», – розповів Костянтин.
Він додає, що участь у таких зібраннях вважає своїм головним обов’язком.
«Якщо не я, не ми, тоді хто?»
Поруч стояв Сергій – батько військовослужбовця полку «Азов», який перебуває в полоні. Востаннє син виходив на зв’язок із родиною після теракту в Оленівці 29 липня 2022 року.
«Ми тоді довго чекали на ранок списки, які будуть. Було дуже страшно. Ми уявляли, що як побачимо його в списках. Але серед ночі, десь о першій годині, прийшло СМС: “Тату, не переживай, зі мною все в порядку. Ну, все нормально, Ярослав”», – згадує чоловік.
Згодом родина дізналася про подальшу долю військового від інших звільнених бійців: його бачили в Оленівці, згодом перевезли до Таганрога, а нині, за наявною інформацією, він утримується в Пермському краї.
Учасники акції переконані, що такі зібрання важливі насамперед для родин полонених – як знак того, що вони не залишилися наодинці зі своєю бідою. Для самих військових це також простір підтримки, спілкування і взаємної солідарності.
Акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти бійців ЗСУ в Києві відбуваються регулярно – щотижня або навіть частіше.