Уперше за більш ніж століття в Меморіальному будинку Миколи Лисенка представили рідкісні вітання, створені вручну українськими громадами з Європи та Кавказу. Саме ці матеріали стали основою виставки «Мистецтво вдячності», присвяченої масштабному ювілею композитора, що відбувся 1903 року.
В експозиції демонструють мистецько оформлені адреси з музейних фондів, які надійшли Лисенку від українських спільнот як в Україні, так і за її межами. На сторінках газет того часу зафіксовані оглядові матеріали, згадки та поетичні тексти, а самі вітання прикрашені акварелями, портретами й орнаментами. Серед тих, хто створював ці роботи, зазначені Броніслав Гулевич, Гнат Яременко, Володимир Орловський, Микола Уваров та різьбяр з Гуцульщини Юрій Шкрібляк.
Артефакти поєднують у собі пам’ять, символічні жести та мистецьку традицію, нагадуючи про вдячність як окремий культурний феномен, здатний формувати спільні сенси для різних поколінь.
«Це справді унікальна виставка, – розповідають у музеї. – Ми вперше підняли з фондової колекції музею ці вітальні адреси, які були надіслані Миколі Лисенку з нагоди 35-річчя його творчої діяльності. Ювілей відзначали 1903 року, і кожна адреса підписана саме цим роком – це дуже важливо, бо свідчить про масштаб і синхронність святкування, як докази широкого визнання його неабиякого музичного обдарування».
Куратори нагадують, що відлік творчості Лисенка починається з 1868 року, коли він створив музичну редакцію «Заповіту» Тараса Шевченка. У музеї підкреслюють, що саме цей твір став відправною точкою у його подальшому творчому шляху, який забезпечив композиторові прихильність української публіки.
Окремий акцент роблять на масштабі привітань: адреси надходили з Києва, Львова, Чернівців, Станіслава, Тернополя, Коломиї, а також з Баку, Тифлісу, Кубані та Севастополя.
«Ви подивіться, яка широка географія! Це справді вражає. Вітали Миколу Лисенка навіть у Курську, де він виступав із хоровими колективами», – зазначили куратори експозиції.
У музеї також наголошують, що всі ці матеріали створені вручну: вони виписані пером, аквареллю, оздоблені орнаментами, портретами Миколи Лисенка, Івана Котляревського та Тараса Шевченка. Тут можна побачити риси модерну, ар-нуво та елементи історизму.
Крім цього, у виставковому просторі нагадують про роль творчості Лисенка в умовах імперської цензури: її вважають важливим чинником формування української ідентичності, що охоплював музику, освіту та публічний простір. Його діяльність трактують як тривалу культурну працю, яка створила підґрунтя для наступних поколінь.