В умовах постійної напруги та змін, що визначають сьогодення, особливо важливо зберігати історії, які не просто хочуть бути почутими, а й вимагають уваги. Війна змінює оптику і пріоритети, але не знижує потребу в історіях, які мають бути розказані.
Один з таких проєктів народжується на знімальному майданчику Ахтема Сеітаблаєва. Його фільм «ГУР: Код Сікора» не є просто реконструкцією спецоперації Головного управління розвідки. Це спроба розглянути сучасну війну через нову призму — технологічну, психологічну, людську.
Режисер створює кіно, яке не зупиняє війну, але допомагає нам не зупинятися. Фільм, який одночасно пояснює, об’єднує та дає розуміння багатьох аспектів.
«Вечірній Київ» мав унікальну можливість побувати на знімальному майданчику фільму, поспостерігати за процесом і взяти ексклюзивне інтерв’ю з Ахтемом Сеітаблаєвим.
«Ми поговорили про особливості цього кінопроєкту, мистецтво як інструмент самовизначення, відвертість на знімальному майданчику, роботу з ветеранами та військовими, реакцію міжнародних платформ і важливість створення українського кіно, яке не лише про культуру, а й про стійкість та відповідальність країни».
— Ахтеме, як режисер і виконавець головної ролі, яку ключову ідею Ви намагаєтесь донести через «ГУР: Код Сікора»?
«Наш фільм заснований на реальних подіях — одній із найбільш успішних спецоперацій в історії світової розвідки. У серпні 2023 року нашим фахівцям вдалося переконати російського пілота здійснити операцію з перетину кордону разом з російським військовим гелікоптером, на борту якого були важливі військові документи та технічні прилади.»
«Ця операція є однією з найрезонансніших за своєю майстерністю та результатом. Ми намагаємось через фільм розповісти, що саме дало можливість нашим розвідникам здійснити цю операцію — як креативність, досвід і швидке мислення стали основою успіху.»
«Це не лише екшн. Наш фільм поєднує ліричні моменти, аналітику, високі технології та участь фахівців ГУР. Це історія для найширшої аудиторії, і кожен знайде в ній щось своє.»
— Як представники ГУР беруть участь у фільмі? Чи лише консультують?
«В основному вони консультують, але деякі фахівці беруть участь у певних епізодах. Все проходить з урахуванням безпеки. Ми також отримали велику допомогу від Сухопутних військ та авіації. Я хочу подякувати Кирилу Буданову за підтримку.»
— Чи був Кирило Буданов залучений до зйомок фільму?
«Ми всі хотіли б, але розуміємо, як багато завдань зараз на його плечах. Сподіваємось, що він побачить результат фільму і буде пишатися ним.»
— Розкажіть про команду та акторів, які працюють над фільмом. Як відбувався їхній відбір?
«Деякі кандидатури були очевидними з самого початку. Наприклад, Максим Девізоров, з яким ми працювали в попередніх проєктах. Він — талановитий актор і справжній чоловік, мій побратим.»
«Щодо команди — вона чудова. Це підрозділ ТРО Медіа, а також фахівці з різних сфер, які поєднують військовий досвід та високий професіоналізм.»
— Як формувалася команда з військових і цивільних спеціалістів?
«Основну роль у формуванні команди відіграв полковник Олексій Дмитрашківський, який зібрав людей, здатних вирішувати будь-які завдання. Вони поєднують військовий досвід і професіоналізм.»
«Ми також залучили фахівців із цивільного сектору, таких як команда One Location, яка створила сучасну комп’ютерну графіку для фільму.»
«Це фільм, у якому ми працюємо з різними партнерами: державними, волонтерськими організаціями. І ця підтримка безцінна.»
— Чи підтримує Держкіно цей проєкт?
«Так. Наша команда виграла пітчинг Держкіно, і фільм знімається за підтримки Державного комітету з питань кінематографії. Новий очільник Держкіно, Андрій Осипов, максимально сприяє процесу. Його підтримка для нас дуже важлива.»
— Як військовослужбовці ТРО Медіа беруть участь у зйомках?
«Ми сформували органічний акторський ансамбль. Частина знімальної групи складається з волонтерів і військових, які з’являються на екрані, навіть якщо це їхній перший досвід у кіно.»
— Як вибирали акторок для жіночих ролей?
«Ангеліна Усанова — виконавиця головної жіночої ролі — має дебют у кіно. Вона була чудовою під час підготовки до ролі, тренуючись з каскадерами.»
«Яна Луцька також дебютує в кіно, граючи роль лікарки, яка є підтримкою для мого героя.»
— Як ви оцінюєте роботу акторок у фільмі?
«Я задоволений результатами. Їхня робота вражає, і вони чудово виконують свої ролі.»
— Що особливого в цьому кінопроєкті порівняно з іншими фільмами про війну?
«Унікальність нашого фільму в багатошаровості: він поєднує елементи екшену, шпигунського трилера, ліричних моментів і високих технологій. Ми показуємо, як українські розвідники перемагають через нестандартне мислення та креативність.»
«Фільм також включає історію російського пілота, який прийняв рішення співпрацювати з українськими розвідниками. Це неочевидний розвиток, який стане емоційним акцентом.»
— Чому важливо знімати художні фільми під час війни?
«Художнє кіно — це важливий інструмент самоідентифікації суспільства. Воно формує нашу оптику бачення світу. Знімаючи фільми, ми створюємо українські наративи для нашого народу та світу.»
«І хоча деякі вважають військове кіно пропагандою, це не так. Ми знімаємо правду про те, що ми переживаємо. І якщо наше кіно допоможе змінити погляд на Україну, це вже велике досягнення.»
— Як ви оцінюєте розвиток українського кінематографу?
«Кіно — потужний інструмент. І український кінематограф має підтримку, щоб втілювати ці історії, навіть у важкі часи війни. Фільми, створені тут, допомагають нам стати сильнішими і привертають увагу до нашої культури.»
— Як щодо співпраці з українськими виробниками?
«Ми співпрацюємо з компанією Kleynod та Elpix, що створюють українське обладнання, яке ми використовуємо у фільмі. Ці технології є важливою частиною нашого фільму і демонструють потенціал України.»
— Як фільм отримав відгуки після показу в Каннах і Венеції?
«Представники каналу HBO проявили інтерес до нашого фільму. Хоча контракт ще не підписано, це вже важливий знак для нас.»
— Якими є Ваші очікування від фільму?
«Ми хочемо створити чесне, сильне, якісне кіно. Звичайно, ми хочемо, щоб воно стало комерційно успішним, але головне — щоб це було кіно, яким ми можемо пишатися.»